Дитячі флешбеки

В дитинстві їздив на канікули до бабусі в населений пункт Ямпіль Сумської області. Кілометрів 40 до кордону з РФ.

Там вчився рубати дрова, топили грубу, спали на старих диванах/розкладному кріслі, коптили шинку. Телевізор з’явився після 1990, був куплений в розстрочку чорно білий Горизонт. До того мультики/серіали дивились по сусідах. Десь так само і телефон.

Сільська пастораль: кози, кури, кролі. Інколи - качки і індики. Качок навіть ганяли на річку Пєтушок (а це 30 хвилин ходу). Цікаво, чи буває в качак крєпатура? Річка невеличка, але це не заважало качкам десь пройобуватись і простіше було йти шукати їх річкою, ніж захаращеними берегами. Індиків треба було збирати по сусідських кущах і парканах ввечері.

Чим доросліше я був - тим більш нудними здавались ті канікули. Крім того - 6 годин в дорозі електричкою, забитиою від Києва до Ніжина. У 10 класі перестав їздити на все літо - готувався до вступу в інститут.

І ось я в населеному пункті Ямпіль, кілометрів 20 до військ РФ. Живу в покинутій сільській хаті (вибирали, щоб не сильно побита), рубаю дрова, топлю грубу, абсолютно точно таке розкладне крісло: не тільки конструкція, але й колір обивки. І їсти нам видали шинку, що всім, крім смаку, повторює ту саморобну з дитинства…

Що за аналог випускних класів потрібен, аби звалити звідси?