Чотири дні на війні

Виїхали з Київської області 21 лютого. Їхали два дні, приїхали в Ямпіль. Заселились в покинуті хати.

Чергував дві доби, потім дві доби відпочинку, знову дві доби чергування.

В процесі чергування батальйоном було втрачено декілька спостережних пунктів (так нам називали їх спочатку). Наші відходили під тиском кацапів. Тиск - стандартний: спочатку мінометний обстріл, потім танк і тоді - піхота. Раз чули гелікоптер навалив НУРСами в сторону сусідніх позицій.

Але, судячи з незадоволеної реакції начальства це були не спостережні пункти, а, мінімум, ВОПи. На практиці - ямки в лісі, замасковані гілками. Десь було видно сусідній СП, а десь - ні.

Тільки один спостережний пункт мав щось на кшталт укриттів, перекритих зверху тонкими стовбурами і засипаних піском. За незрозумілої логіки ця СПшка мала окопи викопані нижче пояса. Плюс бруствера - але все одно при прильотах падаєш на коліна. За іронією долі - це було найбільш спокійне місце за 11 діб бойових чергувань батальйону.

В підтримку нам обіцяли два міномети, дві САУ і пікапи з кулеметами важкими. Пікапів і САУ не бачив/не чув. Пікапи в лісі - окрема сумнівна тема, хіба що по дорогах можуть пересуватись. Ми ж ходили на позиції стежками - може іншим СП і діставалась пікапна підтримка.

Міномети отримували від нас вказанння на ціль у вигляді азімуту (приблизно) і відстані (ще більш приблизно). Не впевнений, що це було ефективно.

Один раз по рації чув, як хтось дуже педантичний (розвідка?) видавали в ефір координати сукупчення техніки. Але я не чув, щоб по цим координатам хоч щось працювало.