Про війну

Приїхав на війну. Не раджу нікому. Як звіри ми пірнаємо в нори при небезпеці і прислухаємось до сторонніх звуків вночі. Рідні і знайомі можуть мною пишатися: з тилового щура 2022 став окопним зразка 2023. В цьому немає ні честі ні доблєсті. Тільки дощ, нічний холод, що пробирає до кісток і вогкі стінки окопу, занадто масивні, щоб зігрітись хоч трохи.

Окопи в півзросту нам дістались від папєредників. Копати глибше керівництво ачкує бо побачать з дрона і обстріляють. Але не копати - як можна, укриття ж немає геть.

Брати зі сходу познайомили мене з мінометним обстрілом і стрілецьким боєм “з кущів в кущі”. Поруч зі мною впав був уламок міни (і не закопався в пісок) і він був гострий, залізний і абсолютно несумісний з моїм біологічним тілом…

Чергуємо 2 доби через 2 доби. Людей немає в достатній кількості, побачивши реалії нарід зникає як роса на сонці: то ВЛК то просто не піду. 2 доби чергування тягнуться безкінечно. Особливо довгі - години перед світанком.

2 доби відпочинку пролітають миттєво. Мабуть тому, що чергуєш майже без сну, а 2 доби потім то спиш то їсиш. А ще треба висушити форму, вибити з неї пісок, і перебрати зброю: почистити калаш, перетрусити магазини, знайти поїсти і приготувати знайдене. Сон в лісовому окопі в кінці лютого виглядає так: втикаєш голову в пісок з однієї сторони. Ноги - в заглиблення з іншої сторони. В результат виходить поза ембріона (хіба що трохи менш зігнута). Зверху з клейонки капає вода (не знаю, як так виходить).

10 років ув’язнення вже не здаюттся таким серйозним покаранням.

Це я відбув перші дві доби від невідомо якого терміну ротації.

Закінчився час ТРО: в нас банально немає техніки доїхати до позицій. Пікапи ще можуть пропхатись по коліям від шишиг і БТР, але застряють. Ржачно те, що це ж ті пікапи, які нам комбат криком забороняв брати з собою, поїдете на Богданах, в нас є транспорт. Для виконання поставлених задпч в ТРО не вистачає офіційно виданої всюдихідної техніки, тепловізорів, озброєння, відмінного від калаша і рпг. Для побуту - генератори, зв’язок. Все (крім озброєння) тягнуть солдати самостійно і за свої.

Місцеві в селі мило і по домашньому вітаються, розмовляють українською. В Славянську вже відчувається урбанізація: українською розмовляють менше.