накрило війною

Сьогодні мене накрило війною:

• прилетів Калібр метрах в 500
• місцеві бомжі притягнули коляску дитячу іграшкову. Рівно таку, яка була в дочки, в якій вона возила свої ляльки…

Калібр витримав так-сяк, а от коляска дитяча посеред наших розвалин - різонула до сліз. Абсурдністю дитячої іграшки посеред занедбаної располаги мобілізованих троєщинців.

Війна абсурдна, але скільки про це не читай у Ремарка - мозком це важко зрозуміти.

Абсурдна розбитими долями дівчат 16и річних, які нещодавно грали в ляльки, а зараз - читають новини з війни під час повітряних тривог, замість того, щоб спокійно довчитись у випускному класі, відтанцювати випускний… Долями поламаними юнаків - які вчать джавеліни замість підготовки до сесії.

Розбитими хатами, де було життя (яке б не було) а тепер - немає.

Комбіжирами солдатської кухні, немитим по тижню тілом.

Я в курсі про те, що спочатку людині треба зробити погано, а потім - повернути навіть хай 50% від того, що було. І людина ця буде знову щаслива, хоча жити буде вдвічи гірше. Але який в цьому сенс? Підтримати сиві бейци керманичу сусідньої держави!?

А потім російська ракета прилітає в електростанцію - і опачки, ось же воно! Ось ті, хто можем павтаріть несуть смерть і страждання. Знову, як і 70, 100, 300 років тому. Трохи прикриті маскуванням про мир і братерство, але через це дірки в цьому маскуванні проглядають каліцтва і вбивства.

В другу світову міський Київ закінчувався Подолом, Євбазом, вулицею Жилянською і Володимирською - а тепер тут живе 3 мільйони населення і просто так ці кам’яні джунглі відсутність світла не переживуть.

Тепер точно стало зрозуміло, що 24го не помилився і правильно пішов в армію.

Закінчиться все це не за рожевими прогнозами Арестовича/Буданова, а в той момент, коли дві країни втомляться наносити/відповідати ударами одна одній.

Треба протриматись - чим більше опиратимемось, тим більше залишиться нам України.