Чи шкодую я?

Вчора почув запитання Чи шкодую що пішов в армію?

24го лютого був злякався і бачив єдиний вихід захистити родину у вступі до лав тероборони. Далі легким рухом фокусника контракт з вступом до ТРО перетворився у наказ номер 7 про мобілізацію і ось він, мій військовий квиток солдата ЗСУ, добровільно мобілізованого. Такий дрібний фінт руками такої рідної держави. А я, було, розслабився і почав гадати що кідалова вже не буде.

Все це відбулось без медкомісії, без довідок психіатора, нарколога, флюорографії і іншого бюрократичного непотрібу.

Мене так довго вітали з днем захисника Батьківщини, що маю тепер відпрацювати всі подаровані шкарпетки і труси :-D

Пішов до тероборони щоб (сюрприз) захищати дім не з сокирою і лопатою, а з АК. Щоб сина не забрали в армію. Щоб дружина і дочка мали зайвих 15 хвилин - виїхати з міста якщо що.

Мотоцикла продав. Шкодую трохи, бо не вистачає легкості мотоциклєтного пересування. Виправлю це після дємбеля, якщо доживу.

Накупив тактичного одягу і причандалля.

Шкодую тільки що недостатньо з нами зараз займаються. Так і не було обіцяної обкатки танками і тестових вибухів біля наших позицій. Upd (вересень) танком зверху проїхали: взагалі нема про що розповісти навіть, абсолютно не цікаво.

Шкодую, що у 2019у не почав шукати варіанти виїхати жити за кордон. Хай би які незручності це викликало - у порівнянні з обстрілом міста це все дрібниці. Були б.

Психологічно ж виявилось набагато легше: думають за тебе батьки-командири. А потім сам починаєш думати, що він хотів і як це краще зробити.

Всі сумніви на кшталт йти самостійно у військомат, не йти, заберуть до армії або ні, видадуть повістку на блок посту чи ні вже не для мене ;-)