Алгоритми Фейсбуку не розраховані на війну

Фейсбук банить всяку мову ненависті. Бо ненависть - це погано. Ну не розраховані правила позитивної соцмережі, де навіть дізлайків немає, на війну.

А тут оп-па - і одна країна напала на іншу. Вирішує “українське питання” нападник, прям як Гітлер в 1939.

Саша Кладбіще написала гарний вірш, який банить фейсбук. Банить за слово стріляй. Це ж мова ненависті, йоптель. Чи робот банить, чи за допомогою людини - не так і важливо насправді. Банять навіть пости, в яких вірш цей як малюнок.

Знову стара проблема - власники площадки встановлюють свої правила, з якими не погоджуються відвідувачі. Правила наче нормальні - але є нюанси у їх застосуванні як показує практика.

У користувачів фейсбуку є вихід - інтернету все ще багато, площадок для хостінгу - теж. Але зібратись гуртом і звалити - це треба дуже сінхронно робити, а сінхронно не вийде, бо скільки людей, стільки й думок - яка соц мережа є це найкращою. І в будь-якому разі це буде знову площадка, де правила встановлює хазяїн.

То ж проблема свободи слова в приватній соцмережі вступає у двобій зі зручностю кнопки лайк. З однієї сторони - досить зручно в стрічці читати свої підписки і бачити вподобання друзів (я сам так попідписувався на людей, абсолютно до цього незнайомих). З іншої - модератор з його банерхамером заважає жити і писати все, що думаєш.

Все-таки інтернет повернеться до окремих сайтів, поєднаних лінками і написання текстів, що трохи більші за лайк чи репост. Тріумвірат фейсбук-ютуб-інстаграм це трохи не про інтернет. (Да, інстаграм і фейсбук - один лисий чорт цукерберг). Це про бажання нічого не робити але щоб все було так, як хочеться.

В принципі все вже придумано для повідомлення своїх думок всесвіту:

  • сайти, що дозволяють розміщувати статичні веб сторінки безкоштовно. Vercel наприклад.
  • rss feed як засіб повідомляти світу про свої новини. Тут в xml форматі ведеться перелік оновлень, що з’явились.
  • органайзер (читач) rss новин. Такий як Inoreader, наприклад.
  • файлова система, куди можна текстовим редактором зберігати текст в Markdown форматі. Формат цей досить лаконічний і зручний тим, що його можна читати і очима людини.
  • перетворювач з Markdown .md до веб формату .html. Такий як Jekyll.

Далі залишається суто технічне питання: написані руками .md файли, зібрати докупи в каталог, згенерувати окремо html, який розуміють браузери і завантажити в інтернет, де вся ця радість і буде доступна всім бажаючим.

В результаті

  • без цензури можна прокричати на весь світ.
  • всі тексти будуть збережені у автора і тільки виставлені назовню для загального користування.
  • але і поділитись цим багатством одним кліком не вийде.

Біда тільки - відосіки потребують окремого хостінгу (а значить - додаткової залежності).

Але це все не дуже зручно/наочно і без плюшок соціальної мережі. Друзі ваші вподобали ось це, читачі ось цього читають ще те і т.д.

Так що, гадаю, соціальні мережі з кнопкою лайк і можливістю писати тільки “для друзів” нікуди не зникнуть. За котиків не банять, та й по тому. Чи буде це двоєдиний фейсбук/інстаграм. Чи його змістять конкуренти (google+ що не злетів чи Sl8 що намагається просунути власну кріпту) - не важливо. Важливо що можливість вільно говорити потребує зусиль. А докладати зусиль завжди буде важче, ніж тиснути лайк.

Сам вірш:

Саша Кладбіще

Як недобра дитина вбива кошеня,
I у неï питаються - нащо?
Вона злиться із вереском - «ні, це не я!»
I вину не признае нізащо.
Як недобра людина розкаже тобі
Свою версію, дику і хвору,
Що в тридцяті у нас не було боротьби,
Або «не било Голодомора» -
Знай, убивці птахів, кошенят, цуценят
Виростають і хочуть добавки:
Твій охайний будинок, машину і сад,
Чи мішечок зерна з-попід лавки.
І вриваються в дім, як у давні роки,
I вбивають, безжальні та ниці.
Ми колись у вікно виставляли свічки,
А тепер виставляєм рушниці.
Три малі колоски, почорніла межа,
Не могила - окоп оборони.
Як недобрий народ свого гострить ножа,
Добрий, зрештою, купить патрони.
Не здавай бiльш нікому ніколи своє -
Тільки так ми минуле завершим.
I коли хто говорить, що він тебе вб’є,
Краще вір.
I стріляй в нього
Першим.

І відповідь фейсбучним правилам було придумано майже одразу:

СТИШОК ДЛЯ ЦУКЕРА

Воркалось, ёкарный мацкаль
Проштрунькался в Бамбас,
В его фуфляшке - два носка
И бухлик про запас.
Исправно города дамбил,
И компульсал мирняк,
Поскольку был мацкаль - дебил,
А цель его - фуйня.
Он расшушарил хычный танк,
И настробил мангал,
Начумырдячил по складам
И арту примульгал…
Не стой, защитник, зашмурляй,
По танку и арте!
И пусть не будет мацкаля
Ни рядом, ни нигде!
Мне тупо не хватает слов,
Слова запрещены -
Запрунькай бздырь ему в шушло
Сквозь броник и штаны!
И зажупонькай мацкаля,
Запиндюлячь в харло! -
Поскольку тут с соцсетью бля
Нам всем не повезло…