Травень 2016 в Європі три музеї та шахта

Їздив весною 2016го за маршрутом

Київ - Яворів - Wieliczka - Belk - Regensburg - Munich - Unterammergau - Garmisch Partenkirchen - Stuttgart - Nuremberg - Wroclaw - Львів - Київ

Мета була відвідати авто музеї BMW, Mercedes та Porsche. По дорозі ще заїхав в соляну шахту Вієлічка, піднявся на Цугшпітце та заїхав до старого Нюрнберга.

Жив в готелях/хостелах, аби подешевше. На карті відміряв відстань, що зможу проїхати за день та шукав, що є цікавого подивитись.

Маршрут намагався спочатку намалювати на www.viamichelin.com, погано вийшло, то ж брав відрізки на день продивлявся в гуглокартах. В дорозі користувався GoogleMaps на телефонах, закачував кожного вечора оффлайн частинки відповідно до завтрашнього місця призначення. Тримача на кермо не мав, то ж не досить зручно було в дорозі - вказівники на дорогах показують напрямки до найближчого міста. Наступного разу на бак роздрукую на кожень день окремий листок з більш детальним денним маршрутом.

Весь час рухався автобанами, за виключенням відрізку невеликого між Мюнхеном та Унтераммергау. Польсьский автобан хоч і платний, але об’їжджав частину, що будується, селами - не сподобалось: постійні обмеження (50 в місті та 70 поза містом), трафік.

30 квітня, 600км

Прикольно було, коли мене декілька разів обганяли одні й ті самі мотоциклісти. Де їх обганяв я - загадка. Рухався свої 120. Під кінець дня вже позатікали ноги, задниця. Чим далі на захід - тим прохолодніше. Дивно, невже Гольфстрім вимкнули? Під Рівним затупив і не зафоткав на телефон мальовничий дощ по обидві боки від траси. А фотоапарат розпаковувати не було коли - тікав від дощу. До Яворіва дорога накатана, тільки звернув на Яворів раніше на 300 метрів, ніж треба (facepalm) і пхався по ямах. В готелі Арта дивились як на космонавта. Був аккурат Великдень, вечір, то ж працювали тільки магазини.

1 травня, 412км

Раненько на кордон, черги не було (таки не дарма вчора був Великдень)

Поляк перевірив, чи не везу цигарок - і ось я в Польщі. Правда, на виїзді з пункту пропуску бігав до будки: поляк хотів перевірити номери, а розвернути мотоцикл до нього задом не здогадався. Туман, дубак, автобан - все виглядало просто до моменту, поки автобан не закінчився. Тут я заплутався і покатався польскими дорогами. Виплутав на автобан, і ось вже паркованці біля соляної шахти Wieliczka машуть руками з усіх сил.

Шахта, куда водять на екскурсії велика, стара. Сучасного обладнання в шахті немає в якості експонатів. Екскурсійні групи формуються за розкладом, екскурсоводи є на польскій, англійській та російський мовах. Пішов до англомовної, вона була ближче всього за часом. Поруч з входом до шахти - невеличкий музей/парк під відкритим небом, можна зазирнути на хоз подвір’я діючої шахти.

На екскурсії дають радіоприймач туристам, екскурсія триває десь години 3. До цього в соляних шахтах не був, сподобалось. Хочу попередити, що, попри обіцяні +14 в мотоциклєтному екіпі було жаркувато, то ж штани варто переодягти.

Перша заправка в Польщі: заїхав в промзону під Краковом, там на заправці, що старша за мене, ледве второпав, що спочатку треба залити пальне, потім - розраховуватись. Коли вже так в нас зроблять. Касирка не знала англійської, я - польської. Ключове слово - “танкуєте”. Далі перед заправками ходив до дверей - перевіряв, чи приймають картки, бо місцевих грошей не міняв.

2 травня, 675км

Самий сумний участок дороги - треба було проїхати 675км. Розважався на заправках походами в туалет, оглядав види з автобану, махав пальцями рук та піднімав-опускав ноги. Кордон між країнами ЄС у вигляді табличок вражав кожен раз. Наче і знаєш, що вже КПП немає - але підсвідомо очікуєш.

Спробував ще раз зєкономити - з’їхати з автобану в містечко поруч заправитись та поїсти. Не зовсім вийшло: Макдональдс зачинено на ремонт, готові салати в ТЦ поруч продають тільки за готівку, в парі кабаків теж відмовились приймати картку. Хоч заправився.

Німецький Регенсбург вразив після автобану черепашими швидкостями в місті, великою кількістю велосипедистів та бігунів. Заселення після дзвінка власнику, прогулянка містом, на вечерю просив національний суп, принесли гидкі ліпеникі в бульоні. Щодо заселення хочу сказати окремо: так як обирались для ночівлі найдешевші варіанти, то в жодній з німецьких приватних ночівель не було конс’єржа (за виключенням старого доброго готелю в Штутгарті). Тільки номер телефону на дверях. Тож дзвонити в двері сенсу немає - або місцеву сімку купляти, або телефонувати з свого. Також вражає, як на питання “кому здавати ключи” радили або залишити їх в дверях, або кинути в залізну скриню біля входу.

3 травня, 248км

Ось і Мюнхен, музей BMW знайшов швидко і запаркувався під знаком для парковки пожежного транспорту (як потім з’ясувалось). Мабуть, це все культурний шок і скутер, що вже там стояв. А смуги білі, якими розмальовано асфальт, 1в1 як для парковки двоколісних підходять. В процесі перевдягання на цій “парковці” повз мене проїхала поліцейська машина і нуль реакції. Музей bmw, потім їх шоу-рум і ще один культурний шок: від нових мотоциклів.

В Мюнхені попередили, що якщо сума на заправці буде менше 10 євро, то доведеться розраховуватися готівкою. На автобанах такого не було.

Нарізавши пару кіл по Мюнхену (біля зоопарку був, але не ходив), рулю на виїзд і на південь. Ближче до гір стає прохолодніше, вдягаю під мотоштани підкладку, дощовик.

В кожному гірському селі - цивільне футбольне поле. В порівнянні з нашими шматками поля і стовпами - розкішні футбольні поля. Підозріло починає холодати, вечором ллється дощ. Дуже схоже на наші Карпати, аби не бюргерські будинки.

Вечеряв в GASTHOF STERN ZUM RATSCHERWIRT (підозрюю, що це ще і готель), який було побудовано до 1900 року. Як дерево до цього часу вистояло - не знаю. На вході шибає в ніс запахами тушеної капусти та портянок, що сохнуть. І да - англійську мову розуміли тільки якісь туристи та вчитель місцевий. Хоча дивно те, що “шнапс” теж потребував перекладу.

4 та 5 травня, 291км

Зранку снігу немає, але десь +4. Таке враження що ось ось піде сніг. Мальовничі повороти гірської дороги повзу на стрьомі, визираю чи не блищить де крига.

Підйомники, в яких морально був готовий заплутатись, вже/ще не працюють. Єдиний варіант піднятись на Цугшпітце (2950м) - потяг/фунікулер. Намагався сісти на невеликій станції (Alpspitzbahn / AlspiX Parkplatz), куди мене завели вказівники на вільну парковку, але там автомат не захотів приймати кредитну картку.

Доїжджаю своїм ходом до Zugspitzbahn Eibsee Station (це остання зупинка перед тим, як починається підйом), економлю трохи на квитку.

На вершині повно снігу, туман і туристи. Щось будують. Перед оглядовими майданчиками є стенди з фото пейзажів, де підписані верхівки гір. Вже не дарма побував

Є сєлфі автомат - робить фото групп на фоні гір, навіть попри погодні умови він користується попитом. Потім в будівлі можна переглянути фото на екрані та вибрати гарні. Що з ними далі робили - не бачу, бо треба встигнути на підйомник, що підвезе до потягу.

Далі через Австрію зрізаю шматок (ахаха, там потрібна він’єтка для мотоциклістів, де тут перша-ліпша заправка, але поліцаїв не бачив) і знову повертаюсь в Германію, курс на Штутгарт.

Тут потягнувся на в’їзді з автобану в місто. В міжрядді якось незвично і трохи ніяково. Місцеві між рядами їздять, але якось через одного. Спустився в долину - тепло, сонце, дерева цвітуть, кайф.

Провів в Штутгарті день, де в них старий центр - так і не зрозумів. Відвідав музеї Mercedes та Porsche.

Що сказати - з усіх трьх відвіданих музеїв раджу Мерседес і BMW (якщо буде час на останній). Музей Мерседес - взагалі шик і блиск, як то кажуть must see: починаючи від інтер’єру з фантастичними ліфтами і закінчуючи банально різномаїттям експонатів та величиною експозиції. Видно, що контора давно і якісно займається всім, що їздить. Крім, чомусь, мотоциклів.

Porsche буде цікавий фанатам марки. Якщо в Мерседесу та БМВ хоч так-сяк показують різні авто, то в Порше - виключно гоночні і спортивні авто. Виключення з цього правила в експозиції Порше є тільки декілька: VW Beetle, що було розроблено за співпраці з Порше (ось звідки в нього мотор ззаду), старий лімузін, пожежна та трактор Porsche.

Все інше в музеях дуже однакове - дають аудіогіди, які або за допомогою кнопок або реагуючи на датчики, можуть щось розказати. Мото парковка в музеї Мерседесу аккурат біля входу (відгорожена частина автопарковки), БМВ - парковки не бачив, в Порше пропонують паркуватись десь на вулиці або платити за підземну парковку, як і авто.

Мабуть, шанують мерседесівці Станіславського з його театром, що починається з вішалки. Покатався після відвідин музеїв по передмістям Штутгарта, було цікаво спостерігати за відпочинком німців на природі: участок десь соток на чотири з усіх сторін кущами. Стрижено-голено, здалеку ці кущі взагали виглядають, як паркан. Там відпочиває дві родини (чи одна велика), стоїть трейлер. Навколо поле, поруч дорога. Ніяких тобі будинків, огорож в чотири метри висотою. В принципі - воно і правильно, спочатку збудуй ту дачу, а потім ще податки за неї сплачуй.

6 травня, 201км

Допхався до Нюрнберга, відвідав Louis Giga Store. Ну - як музей, так нічого. Як магазин - так і не придумав, що купити. Заселився в самому центрі сусіднього містечка Фьорс (Fürth). Покатав містом, повернувся в номер, ще погуляв.

Дуже гарно в центрі Нюрнберга Altstadt і замок , раджу відвідати.

Сам Fürth теж нічого - в центрі старі будинки прям як на листівках про стару Германію.

По дорозі в цей день зупинився на місці для відпочинку. Сиджу на мото, порпаюсь в мапі. Тут підходить ВесельчакУ - прямо копія і рве шаблон: після “здраствуйте” (на російській) замість стандартних “скільки жре скільки пре” одразу запитує “чи не страшно,”. З огляду на його зовнішність - трохи напрягся. Але все було добре - виявилось, що це росіянин, який живе в німеччині і їде з родиною на відпочинок.

Народ на мото їздить від повного екіпу на спортах, до одного шолому на стрітах в місті.

7 травня, 585км

Докотився до Вроцлава. Стало помітно різницю між автобанами: в Польщі заїзди/з’їзди з автбанів майже під прямим кутом, а в Німеччині - приємні закруглення, аккурат для мото.

Погуляв по центру - дуже атмосферно.

В той час, як в Німеччині діди сумно п’ють пиво, в Вроцлаві на центральній площі гиги-гага, якісь дівчата катаються центральною площею на візку, ноги задерті вище голови, бігають діти, з лотків продають летючи іграшки, що яскраво світяться, поки літають.

8 травня, 600км

Допхався до Львова, прикордонниця запросила без черги проїхати, хоча машин було не дуже багато. Поки їхав - потрапив у дощ, тут китайські боти не витримали наруги і потекли. Не фатально, але ніякої більше віри waterproof ботинкам за 116 доларів (https://www.revzilla.com/motorcycle/fly-milepost-ii-waterproof-boots).

Дощовик нормально тримав, хоч і куртка/штани - роздільні. Дощовик самий простий, купив в Києві найдешевший. Тільки не зрозумів, для чого дощовику комірець, як на сорочці? На швидкості кінці комірця мотилає вітер і вони ляскають по шолому знизу. Львів як Львів, тільки брусчатка таки дуже слизька, а вул Шевченка - горбата.

9 травня, 560км

Доїхав додому. Якось так склалось, що поки їздив Європою - кожен люк на проїжджій частині, кожен невдалий шов на мостах та естакадах, здавалось, ганьбили всі країни ЄС оптом. Нічого, естакада на Нивках показала наочно, що таке справжня ганьба. Розслаблений чотирма тисячами км рівного асфальту (Яворів та Львів не привели мене до тями) я був дуже здивований горбом висотою сатиметрів 15 (здалося) через всю смугу.

Пального на автобанах вистачало на кілометрів 350, заправок - в достатній кількості. Витрата навіть менша, ніж в місті.

Снідав тим, що купив в магазині (якщо не було сніданку в готелі/хостелі), обідав на заправках або поруч, вечеряв вже на виходах в місто. Якщо у вихідні (або пізно ввечері) зачинені супермаркети - можна взяти пива на заправці.

За весь час підрізало мене тільки одне авто - і те на укрономерах на автобані. Табло, що міряють швидкість в населених пунктах, такі прикольні А ще вразило, як при виникненні затику на автобані автоматично крайня ліва смуга приймає ще лівіше, впритул до відбійника, а ряд авто праворуч - правіше. І відкривається додаткова смуга, як я зрозумів - для проїзду спецтранспорту. Або мотоциклу

Їхати сподобалось, думаю про кільце навколо Чорного моря. Високе скло вже купив - можна подорожувати. Хіба що гуму поставити більш “зубату” і щось придумати для посадки - бо затікають ноги і сідниці.